10 грудня 1845 року, шотландець інженер і винахідник Роберт Вільям Томпсон, отримав в Лондоні патент (№ 10990) на пневматичні шини.
Роберт хотів вдосконалити дерев’яні колеса для возів, щоб позбавитись гуркотіння.
Шина Томпсона складалася з камери і зовнішнього покриття. Камера виготовлялася з декількох шарів звичайної парусини, просоченої і покритої каучуком або розчином гутаперчі. Зовнішнє покриття шини робилося зі шкіри та кріпилося за допомогою заклепок.
Через рік винахідник представив свою розробку публіці, протестувавши її на справжньому возі. Журнал «Меканікс Мегезін» писав: «Відвідувачі парку на цьому тижні з цікавістю розглядали строкатий віз, який рухався серед натовпу на таких безшумних колесах, що важко було повірити в їх зіткнення із землею».
Однак, в той час ніхто не наважився зайнятися виробництвом і продажом повітряних коліс за розумною вартістю. Після смерті Топмсона, у 1873 році, його винахід було забуто, хоча малюнки, креслення, описи та інша документація збереглися.
Новим винахідником пневматичної шини став в 1888 році шотландець Джон Данлоп. Він зробив унікальні колеса для дитячого велосипеда свого сина, прикріпивши до них широкі обручі з надутих повітрям поливальних шлангів.
Через 2 роки Чальд Кінгстон Уелтчем відділив камери від покришки і для збільшення міцності і пружності шини запропонував вставляти в її краю дротові кільця і садити їх на обід, з поглибленням до центру.
Останнє відкриття дало винаходу Данлопа шлях до застосування пневматичних шин на автомобілях. З тих пір шинна промисловість почала свій бурхливий розвиток і повсюдне поширення.
Якщо вам цікаві новітні розробки в науковій та технічній сфері, підпишіться на електронну версію нашого журналу. 
Там ви знайдете ексклюзивні матеріали, які не були опубліковані на нашому сайті!