На відміну від існуючих типів батарей, полімерні композитні суперконденсатори накопичують заряд за секунди (максимум, хвилини), а не години. Але у них є свої недоліки — кожен цикл заряду/розряду знижує ресурс конденсатора, до того ж вони дуже крихкі і недовговічні. Проте дослідники з Кембріджського університету вважають, що розроблений ними “метод льодяника” допоможе вирішити цю проблему.
Особливість суперконденсаторів в тому, що іони з шару полімерів, які проводять електрику, проникають всередину основного матеріалу, що дозволяє зберігати більший заряд, ніж при використанні тільки поверхневого шару. Але глибина проникнення невелика, і щоб інша частина електроду не залишалась мертвим вантажем, його роблять дуже тонким і переплітають два шари полімерів між собою на нанорівні. Площа дотику зростає в рази, але міцність такої конструкції залишає бажати кращого.
Група Стояна Смукова з Кембриджу описує свій винахід за аналогією з традиційною американською різдвяною цукеркою. Червоні та білі смужки двох полімерів завжди слідують один за одним, при цьому вони закручуються у спіраль, але розтягнуті в просторі. Це порівняно легко, дешево в реалізації і забезпечує міцність і гнучкість усієї конструкції суперконденсатора.
Раніше та ж команда досягла успіхів в розвитку концепції взаємопроникних полімерних сіток, їх нова розробка – спроба адаптувати теорію для зберігання енергії. Всі роботи мають теоретичний характер і зараз йде пошук матеріалів і технологій, за допомогою яких можна було б побудувати прототип такого суперконденсатора. Якщо проект увінчається успіхом, наступне покоління Інтернет речей буде використовувати принципово іншу енергетичну базу, ніж існуючі гаджети. Джерело