Протягом багатьох років серцево-судинні патології є одними з найпоширеніших захворювань серед дорослого населення, причому з кожним роком вони все частіше загрожують молодим поколінням.
Тому застосування електрокардіографів в клінічній практиці має особливе значення для діагностики, профілактики та лікування. Прилад для запису кардіограм незамінний в різних кардіологічних відділеннях, великих лікарнях, шпиталях і приватних клініках.
Як же все починалося?
У 1903 році голландський фізіолог Віллем Ейнтховен (1860-1927) оголосив про винайдення ним електрокардіографа. За цей винахід і розшифрування електрокардіограм він був удостоєний в 1924 Нобелівської премії з фізіології і медицині.
Народився автор винаходу 22 травня 1860 року в Семаранг на о. Ява. У 1885 закінчив Утрехтський університет, отримавши ступінь доктора медицини. З 1886 і до кінця життя був професором фізіології Лейденського університету.
У 1903 сконструював струнний гальванометр, що дозволяє реєструвати дуже малі за величиною, швидкі зміни електричного потенціалу і проводити електрокардіологічні дослідження. За допомогою цього приладу визначив часові та амплітудні параметри зубців ЕКГ і вперше (1906) застосував цей метод для діагностики захворювань серця. Ввів в практику три так званих стандартних відведення електрокардіограми (трикутник Ейнтховена), які до сих пір є основою діагностичного аналізу електрокардіографічних даних. Розробив теорію визначення електричних висій серця, що лежить в основі векторкардіографії (1913). Завдяки виключно високої чутливості свого приладу зареєстрував імпульсну активність симпатичної нервової системи.
Електрокардіографи пройшли довгий шлях еволюції, перш ніж стали тими пристроями, які знайомі фахівцям сьогодні.
Якщо вам цікаві новітні розробки в науковій та технічній сфері, підпишіться на електронну версію нашого журналу. 
Там ви знайдете ексклюзивні матеріали, які не були опубліковані на нашому сайті!